ЧАСТИНА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ЧАСТИНА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ми, мешканці міста Харкова, прагнемо досягти гідного рівня життя, коли кожен потребує самостійності і можливості повністю розкрити свій потенціал і можливості брати участь у житті суспільства. Також важливими для нас є добрі стосунки, повага, почуття власної гідності, відсутність обмежень у правах і свобода вибору, а також розвиток усіх цих якостей у дітей як майбутнього нашої держави.
Ми віримо, що кожен мешканець міста, враховуючи літніх і молодих людей, дорослих, які потребують турботи й підтримки, хворих людей, людей з обмеженими фізичними або розумовими можливостями, кожен може зробити внесок у розвиток міста й має право самостійно розпоряджатися власним життям.
Дії соціальних служб міста повинні бути спрямовані на підтримку самодостатності членів територіальної громади міста Харкова, досягнення їхнього життєзабезпечення, що гарантує гідний рівень життя населення.
Терміни, що використовуються
Соціальний захист – це комплекс заходів, запропонованих державою для створення умов, необхідних для громадян у реалізації ними своїх соціальних прав: права на життя, гідний рівень життя, забезпечення в старості та в разі втрати здоров’я, права на охорону здоров’я та отримання освіти.
Безпека – відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди для життя, здоров’я та майна громадян, а також навколишнього середовища.
Безпека життєдіяльності – стан діяльності, при якому з визначеною ймовірністю виключений прояв небезпеки як у виробничій, так і невиробничій сферах з урахуванням взаємного впливу навколишнього середовища, людини та суспільства.
Національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам.
Національні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні та духовні цінності українського народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
Загроза безпеці життєдіяльності – сукупність чинників, що створюють небезпеку для життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави.
Загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Забезпечення безпеки – управління ризиком протягом усього циклу існування будь-якого об’єкта відповідно до обраного встановленого критерію сукупного ризику всіх потенційних небезпек, що ініціюються цим об’єктом.
Обґрунтування Програми
Згідно з Конституцією Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Соціальна функція проголошена пріоритетною функцією держави.
Поняття соціальної держави сформоване для того, щоб підкреслити, що держава має розвинуту й стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику. Необхідною і вирішальною ознакою приналежності держави до категорії соціальної є пріоритет прав людини.
Особливою ознакою соціальних прав людини є те, що ці права вона одержує при народженні, тому сам факт народження людини покладає на державу обов’язки щодо створення умов для реалізації нею своїх соціальних прав. Згідно із Загальною декларацією прав людини, що проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року, до соціальних відносяться права на працю, освіту, охорону здоров’я, забезпечення в старості та при втраті працездатності, їжу, житло, тобто все те, що забезпечує гідний рівень життя кожної людини та суспільства у цілому.
Соціальну державу розглядають передусім як правову, діяльність якої орієнтовано на людину, забезпечення її добробуту, безпеки та розвитку. Соціальна функція державних та суспільних інститутів не обмежується лише турботами про соціально вразливі верстви населення, а спрямовується на все суспільство, суспільні потреби й вимоги людини.
Механізмом реалізації соціальної функції держави є її соціальна політика. Соціальна політика держави визначається як сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, спрямованих на формування та реалізацію соціальних потреб, що відображають життєво необхідні інтереси людини і суспільства для їх нормального матеріального та соціального становища. Через те що соціальна політика охоплює всі сфери суспільного життя, вона набуває першорядного значення. Економіка та інші галузі діяльності уряду, державних органів мають підпорядковуватися соціальним цілям, а не навпаки.
Будучи однією зі складових державної соціальної політики, сфера соціального захисту населення виступає як комплекс державних і недержавних структур та заходів, що ними здійснюються, щодо реалізації громадянами своїх конституційних прав на рівні їхнього безпосереднього забезпечення за територіальною ознакою.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження у цій сфері покладені на Управління з соціальних питань Департаменту соціальної політики Харківської міської ради.
Ці повноваження включають власні (самоврядні) та делеговані повноваження. Важливим є те, що законодавством до повноважень у сфері соціального захисту населення віднесено значно більшу кількість завдань, ніж це передбачено ст. 46 Конституції України, у тому числі завдання щодо реалізації соціальної політики держави стосовно всіх категорій громадян, включаючи тих, що потребують спеціальної додаткової підтримки з боку держави, і тих, що здатні до самостійного вирішення життєво важливих питань.
Повноваження, покладені Законом України на Управління соціального захисту населення, тісно пов’язані з реалізацією найважливіших конституційних прав людини і громадянина:
– людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;
– кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань;
– кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;
– кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством України. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом;
– кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;
– кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди тощо.
Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи – є об’єктами національної безпеки, а органи місцевого самоврядування є суб’єктом забезпечення національної безпеки.
Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.
При цьому треба відзначити, що Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає першим принципом забезпечення національної безпеки пріоритет прав і свобод людини і громадянина, а першим пріоритетом національних інтересів – гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Визначаючи основні напрями державної політики з питань національної безпеки, Закон України «Про основи національної безпеки України» підкреслює, що діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки у соціальній та гуманітарній сферах є:
– істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;
– створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві;
– збереження та зміцнення демографічного і працересурсного потенціалу країни, подолання кризових демографічних процесів;
– створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідація алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;
– ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків.
Створення ефективної системи соціального захисту людини визнано одним із напрямів державної політики з питань національної безпеки, яка зі свого боку визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Стан практичної діяльності, при якому з визначеною ймовірністю виключений прояв небезпеки як у виробничій, так і невиробничій сферах з урахуванням взаємного впливу навколишнього середовища, людини та суспільства, є безпекою життєдіяльності.
Тому близькість за своєю суттю важливих завдань соціальної політики держави (участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, у тому числі ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції) і завдань національної безпеки держави формує можливість і право їх поєднати для визнання діяльності щодо забезпечення життєво важливих прав громадян з метою сприяння їх безпечній життєдіяльності у сфері соціального захисту населення.
У зв’язку з цим важливо врахувати поняття якості життя як ступеня задоволення потреб людей через реалізацію своїх соціальних прав.
Найбільш гострими, масовими і соціально небезпечними конфліктами є соціальні конфлікти, що породжуються бідністю. Під поняттям «бідність» ми розуміємо мінімальний життєвий рівень, нездатність самостійно підтримувати мінімальний рівень життя, який визначається на основі фізіологічних і соціально обумовлених порогів споживання. Аналіз сьогоднішнього стану життя у всьому світі виявив, що існують такі основні показники бідності: це, по-перше, можливість раптової смерті в ранньому віці; по-друге, неграмотність і рівень доступу до послуг у сфері освіти; по-третє, доступ до безпечної води; по-четверте, доступ до необхідного харчування.
Межі діяльності органів місцевого самоврядування щодо сприяння безпечній життєдіяльності населення у сфері соціального захисту визначаються чинниками, які б унеможливлювали зниження рівня якості життя людини і громадянина нижче за прожитковий рівень, встановлений державою, який одночасно визначає нижчий рівень безпеки людини і суспільства.
Перехід людини через цей поріг визначає для неї стан виживання і пряму небезпеку для оточуючих громадян. Він визначає нову модель поведінки людини: у неї активізується інстинкт самозбереження, підвищується агресивність у поведінці, знижується рівень моральних цінностей, нівелюється відповідальність перед суспільством.
Визначений напрямок роботи стосується не тільки бідних та соціально незахищених людей, які балансують на межі порогу споживання і намагаються підняти якість свого життя до мінімально сприятливого рівня, але й тих, хто за певних соціально-економічних умов може потрапити до цієї категорії громадян через відсутність рівних стартових життєвих умов або належної соціальної підтримки з боку держави при захворюванні чи травмуванні.
Особливістю діяльності органів місцевого самоврядування в системі державної соціальної політики є їх відповідальність перед територіальною громадою, у тому числі і за створення необхідних умов щодо забезпечення безпечної життєдіяльності громадян шляхом реалізації заходів, передбачених Програмою сприяння безпечній життєдіяльності у сфері соціального захисту населення міста Харкова на 2017-2020 роки.
При цьому важливим у діяльності органів місцевого самоврядування
є визначення та врахування соціальних пріоритетів для територіальної громади міста Харкова.
Основні завдання Програми
Програма сприяння безпечній життєдіяльності у сфері соціального захисту населення міста Харкова на 2017-2020 роки (далі – Програма) розроблена на підставі оцінки стану в окремих сферах життєдіяльності територіальної громади міста Харкова та вимог чинних нормативно-правових документів з цього питання.
Основна мета Програми – створити оптимальні умови для життя людини, шляхом попередження негативних явищ, пов’язаних насамперед з її здоров’ям та життєзабезпеченням.
Основними завданнями Програми є:
– подолання негативних наслідків безробіття та порушень трудових відносин окремих категорій громадян;
– здійснення заходів, спрямованих на проведення державної політики щодо створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, розв’язання проблем медицини праці;
– подальше вдосконалення роботи щодо охорони життя і здоров’я населення у невиробничій сфері;
– удосконалення контрольної діяльності у сфері охорони праці, травматизму невиробничого характеру, безробіття та трудових відносин;
– формування ставлення керівників підприємств, організацій та установ до питань охорони праці як до першочергових;
– сприяння навчанню всіх верств населення з питань безпеки життєдіяльності, пропаганда безпечної поведінки та здорового способу життя;
– реалізація механізмів фінансової та іншої підтримки соціально послаблених верств населення;
– інформування населення про наявні механізми реалізації громадянами своїх соціальних прав та додаткових соціальних гарантій;
– формування у територіальної громади громадської думки щодо створення якісних соціальних відносин між всіма верствами населення;
– здійснення координації та узгодження заходів, які вживаються на різних рівнях управління;
– соціальна підтримка осіб та сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Соціальні передумови, виклики та загрози
У ході реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення визначаються такі соціальні посилання, виклики та загрози, що створюють небезпеку життєдіяльності населення:
а) визначені Законом України «Про основи національної безпеки України»:
– загальна криза системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення, поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
– невідповідність результатів здійснення програм соціально-економічного розвитку України визначеним соціальним пріоритетам;
– неефективність регіональної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
– зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;
– прояви моральної та духовної деградації суспільства;
– зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва;
б) визначені на підставі аналізу соціально-економічного стану громади:
– відсутність перспективних програм створення належних умов для людей похилого віку в умовах офіційного визнання загального старіння нації;
– повільне вирішення проблеми безперешкодного доступу осіб з інвалідністю
до об’єктів соціальної інфраструктури;
– відсутність дієвих заходів щодо створення бази соціального житла;
– недостатність підходів державного значення щодо соціальної реабілітації осіб, які звільнені після відбуття покарання;
– необхідність вдосконалення територіальної системи управління охороною праці;
– зростання кількості випадків травмування громадян на виробництві
та у повсякденному житті;
– зростання техногенної небезпеки умов життєдіяльності населення, рівня забруднення навколишнього середовища.
Соціальні пріоритети територіальної громади міста Харкова
Важливим чинником при створенні Програми і реформуванні системи соціальних послуг у місті Харкові є аналіз потреб жителів міста й особливо тих, кому ці послуги надаються.
Аналіз роботи органів місцевого самоврядування виявив зростання чисельності цільових груп населення – отримувачів різноманітних видів соціальної допомоги та підтримки за рахунок коштів бюджету міста Харкова, а саме: виявлені такі групи найбільш незахищених громадян і громадян, які потребують підтримки:
– сім’ї та особи, які опинилися у складних життєвих обставинах;
– особи з інвалідністю;
– сім’ї, в яких виховуються діти з інвалідністю;
– громадяни похилого віку;
– діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
– неповні сім’ї;
– багатодітні родини;
– працюючі дорослі, які не отримують заробітну плату;
– особи, тимчасово зареєстровані на території міста Харкова, які виїхали з тимчасово окупованої території та зони проведення антитерирористичної операції.
Заходи, передбачені Програмою, розроблені з метою на реалізації напрямків діяльності згідно з наявними у територіальній громаді соціальними пріоритетами:
1.Сприяння офіційній зайнятості населення міста Харкова.
2.Поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
3.Профілактика травматизму невиробничого характеру.
4.Забезпечення доступності середовища для маломобільних груп населення.
5.Формування громадської думки та розповсюдження соціальної інформації шляхом проведення загальноміських заходів.
6.Розвиток громадянського суспільства через партнерські відносини
з громадськими організаціями в ході реалізації міського проекту «Єдина соціальна мережа».
7.Розвиток ринку соціальних послуг через забезпечення інноваційного механізму підвищення якості соціальних послуг.
8.Підтримка соціально послаблених верств населення.
9.Додаткові соціальні гарантії окремим категоріям громадян міста.
10.Заходи міських установ та закладів соціального захисту, спрямовані на адаптацію та реабілітацію соціально послаблених громадян міста.
11.Забезпечення фінансування видатків у сфері соціального захисту населення міста Харкова.
Максимальне охоплення цільових груп з метою надання всебічної допомоги знімає напругу в суспільстві, сприяє процесу самостійного забезпечення особистої життєдіяльності, вчить жителів міста використовувати свої здібності, соціальний потенціал та права.
На підставі соціологічних досліджень, які постійно проводяться в місті Харкові, аналізу листів та звернень громадян, проведення особистих прийомів, зустрічей, громадських слухань, роботи з населенням через засоби масової інформації сформовано основні напрямки роботи у сфері соціального захисту населення. До участі у цьому процесі в якості його учасників залучено громадські об’єднання, які є представниками інтересів членів територіальної громади міста Харкова.
Основні напрямки діяльності із соціального захисту населення на місцевому рівні визначено в Програмі.
